«Можна все на світі обирати сину..»                      

День Збройних сил України - це мужності й геройства свято.

І ми вклоняємося тим, хто літ тому назад багато

І тим, хто нині з автоматом нам спокій береже і захища

Мене і маму, і сестру, і брата і велику нашу всю родину –

Рідну, вільну Україну!!!

До Дня Збройних Сил України ми провели історичну годину «Можна все на світі обирати сину..». Запрошена представник військкомату  Черевата О.Н., яка розповіла присутнім про стан Збройних Сил України на сучасному етапі і умови прийому на контрактну службу. Привернула увагу юнаків тематична викладка – знайомств  «Ми вам довірили Батьківщину». В якій були представлені  фото наших земляків – учасників АТО. Демонстрували Інтернет – відео.   Наша бібліотека була і є «Пунктом для збору речей та коштів допомоги військовим АТО» з ініціативи Самооборони майдану Тернопільщини. До акції долучилося багато щедрих душею і серцем  містян, працівників і читачів бібліотеки. Молодші користувачі нашої бібліотеки малювали малюнки, писали листи адресовані бійцям. Бібліотекарі нашої бібліотеки також приєднались до цієї акції.

Не схилили голови, душі не скорили

У ярмі чужому не схотіли жити

Гордість українців в світі не згубили

Вірити навчились і Бога любити

Будь же гідний, хлопче, пам'яті такої

Знай, що Батьківщину треба захищати

І в час небезпеки, як хоробрий воїн

Відзовись, як кличе Україна мати!

Пісенне село

 На передодні Різдвяного посту в приміщенні приміщені будинку культури відбулися українські вечорниці. На цей захід зібралися  прихильники пісні, традицій  нашого українського роду. Як годиться, традиційно, до початку вечора була прочитана Молитва.  Заздалегідь, в нашій бібліотеці була об лаштована краєзнавча виставка, підготували необхідні матеріали, об лаштунки.

Атмосфера вечора надихнула на творчість.
Слухали  цікаві розповіді про давні часи, про звичаї, обряди. Весь вечір лунали жарти, гумор,  відомі  та маловідомі старовинні пісні. Частували всіх смачними варениками, узваром та пампушками.

Всі присутні були задоволенні від проведення масового заходу, та на закінчення виступила вчителька нашої школи подякувала за пісню, за жарти та   повіншувала всіх такими словами:

 «Хай ваша хата буде багата,
І хлібом, і сіллю, і великим добром,
І дітьми хорошими, й добрим здоров’ям,
І піснею, і злагодою, і сімейним теплом!»

                             "Україна памятає, світ визнає"

Третій тиждень листопада кожного року в нашій країні --- поминальний по жертвах імперських насильств над українцями, в тому числі і Голодомору 1932-1933 рр. 27 листопада в день пам’яті кожен свідомий українець, запалить на підвіконні свою свічку пам’яті, щоб її бачили зорі – душі померлих.

 Їх ніхто вже не запалить. Свіча мільйонів замордованих голодною смертю погасла в далекому 1933. Ми ж з вами можемо запалити свічку тільки для світлої пам’яті і щоб зігрілися душі убієнних голодом та політичними репресіями.

 На вшанування жертв голодоморів у бібліотеці проведено вечір пам'яті жертв голодомору проведено «Збудуємо пам'ять негаснучий Собор», облаштовано книжкову виставку: «Ти кажеш не було голодомору».

В центрі селища провели поминальну панахиду.

Українська держава пам'ять померлих голодною смертю відзначила випуском фоліанта « Національна книга пам’яті», куди занесені невідомі імена замордованих голодом.
Свої Книги пам’яті про померлих голодною смертю земляків, випускає кожна область України.
Бо, вічна пам'ять – святий урок для нащадків невинно убієнних. А забуття – заповіт для катівських нащадків.

Тож схилімося в скорботному доземному уклоні перед пам’яттю жертв страшного голодомору і нехай мертві не судять нас живих за черствість душ. І нехай навіть запізнілими дзвонами, але покличемо мільйони людських душ, щоб вписати їх в історію пам’яті. Бо пам'ять – нескінченна книга, у якій записано все: і життя людини І життя країни.

На нашому столі присутній і хліб і зерно . Зерно. Як символ життя і перемоги над молохом голоду, а хліб для того , щоб причаститися ним , як безцінним Божим даром та пом’янути душі загиблих людей, які помирали з думкою про цей святий скарб – шматочок хліба…

             

                          Без коріння роду не цвісти.

З нагоди відзначення 70-ї річниці з початку депортації українського населення з Польщі  в нашій бібліотеці відбувся вечорі-реквіємі "Без коріння роду не цвісти".

Він  розпочався із виконання Державного гімну України. Хвилиною мовчання вшанували пам'ять героїчно загиблих лемків, воїнів УПА, а також усіх, хто, захищаючи свободу нашої держави, загинув на Майдані та в зоні проведення АТО.

На місцевому цвинтарі біля  пам’ятного Хреста про виселення відбулася поминальна панахида.

Примусове виселення 700 тис. українців з їхніх етнічних земель у складі Польської Народної Республіки відбувалося у 1944–1951 рр.. Цілеспрямована політика Польської держави та діяльність польських шовіністичних організацій призвели до руйнування історичних та культурних цінностей Лемківщини, Холмщини, Підляшшя, Надсяння, поставили під загрозу знищення цілі етнографічні групи українського народу.

У пам'ять про ці трагічні дні у бібліотеці постійно діє виставка - пам’ять «І біль, і пам'ять -  крізь віки».

Минуло 70 років від початку виселення українського народу з території Польщі… Не дивлячись на те, що радянська імперія поставила собі за мету  перемолоти, знищити усе самобутнє, лемківській культурі вдалося не лише вижити, а й зберегти свою автентичність, звичаї та мову.

 

Сьогодні ж на східному фронті українці, в тому числі і нащадки тих, кого депортували, продовжують боронити своє право бути незалежними та жити у вільній державі

Лемки за весь історичний процес ніколи не зганьбили свій народ. На початку ХХ століття у бою під Крутами загинуло двоє лемків, через 100 років уже на Майдані своє життя за Україну поклали Назар Войтович та Володимир Жеребний зі Львова. Десятки наших краян ще сьогодні воюють на Сході.

Наш славний народ споконвіку боровся за свою свободу та волю на власній землі. Ми повинні пам'ятати усіх герої, які віддали своє життя у цій боротьбі, тому що, як сказав В.А. Сухомлинський, у кого немає в душі минулого, у того не може бути й майбутнього.

                   Герої не вмирають

Ми збережем сімю нашу єдину.

Небесна Сотня буде вічно жить!

Хай наші діти, правнуки і внуки-
Всі пам’ятають цю криваву лють…

 

Як же треба було любити Батьківщину, щоб покинути свою домівку, роботу, люблячу родину, а на сам перед рятувати суверенітет і незалежність України від розколу.

Та не всім судилось вижити в ці важкі для нашої неньки України часи.

Уже вдруге жителі нашого селища зі сльозами на очах і великим болем у серці зустрічали Героїв , яких перевозили через наше селище.

Вони віддали своє молоде життя за наш мир і спокій. Дорогою ціною розплачувались наші юнаки за все… А ціною було життя. Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати у молодому віці, коли ще тільки починається життя.

Саме ці події надихнули нас до проведення в нашій бібліотеці вечора - памяті: «Герої не вмирають».

Під час проведення цього заходу ми згадали героїв Небесної Сотні, та Героїв які загинули на сході України. Пам’ять  про загиблих ми вшанували хвилиною мовчання.

Демонстрували Інтернет – відео про ці жахливі для нашої держави події. Ознайомили присутніх з виставкою «Мамо, я повернуся весною», яку було облаштовано ще у лютому місяці. Та на превеликий жаль ця виставка поповнюється ще до сьогодні. Поезія, яка звучала цього вечора присвячена цим подіям,була написала не поетами, а звичайними людьми, яких серця переповнені болем, та криком душі від жахливих подій сьогодення. Ці вірші  не залишили байдужими ні одного з присутніх.

Всі люди земної кулі хочуть жити в мирі, та спокої. Це найбільша мрія і Українців.
На завершення вечора звучав такий вірш:

Плач Україно!

Хороним Героїв..
Тих, хто прожив..
І лише починав..

Плач Україно!

Хороним найкращих –
Тих, хто наш Мир
Своїм тілом закрив…
Плач україно!

Молись Україно!
Встань Україно!
Ми вже стали інші-
Снайперська куля

У кожному з нас…
Східні і Західна – ВІЧНОЄДИНА
Нас не розділить
-«Стріляти!» - наказ.

 

            Щаслива родина - багата Україна!!!

Щаслива родина – багата Україна -
Відомо це кожному з нас,
Тож дбайте завжди про свою ви родину
Пильнуйте про це повсякчас.

Міцна родина, віра в Бога, повага до батька й матері - споконвічні цінності українського народу. Якщо глибше, то сім'я - це те, з чого складається держава. І та країна буде сильною та економічно процвітаючою, де стабільні сім'ї. Треба укріплювати престиж справжніх відносин у сім'ї,навчати молодь брати на себе відповідальність, щоб діти виховувались у повних сім'ях, зігріті любов'ю батьків.

 Саме про це йшлася мова у масовому заході проведеному в нашій  бібліотеці . Також ми  звернули увагу на проблеми, з якими стикаються сім'ї в сучасному світі, і обговорюючи їх найти можливий вихід з тієї чи іншої  ситуації.

 Щаслива сім'я - це не тільки наше право, це насамперед наш обов'язок перед дітьми та перед наступними поколіннями. 

То ж бажаємо всім нашим користувачам, щоб ваша сім'я була міцною, щоб випробовування або негаразди, що інколи з'являються на шляху, не зашкодили вам, а зробили вашу сім'ю ще більш згуртованою, сильною та успішною.

Твоя Улюблена казка

Твоя Улюблена казка

                       ЧОРНОБИЛЬ В НАШИХ 

                              СЕРЦЯХ.

На Чорнобиль журавлі летіли

                                           На Чорнобиль журавлі летіли,
                                           З вирію вертались навесні,
                                           Як сніжниця попелище   біле                                                                                                            Розвівалось в рідній стороні.

                                           Там згоріли гнізда,  гніздечка,                                     
                                             Поржавіла хвоя і трава,
                                           Журавлина крихітна вервечка
                                           Напиналась, наче тятева.

                                           Не було ні стогону, ні крику,
                                           Тільки пошум виморених  крил.                                                                                                     Журавлі несли печаль велику,
                                           Наче тінь невидимих могил.   

                                           Не спинились птиці на кордоні,
                                           Де всякає атом у пісок.                                         
                                            І дивився батько з-під долоні,
                                           І ридала мати в небеса.                                                                                                                                                                                                                                             Д.Павличко

          26 квітня 1986 року. Чорною та гіркою увійшла ця дата в історію людства.

Ось вже 28 років ця невигойна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдає шкоди здоров’ю мільйонів українців. Наслідки чорнобильської трагедії ще сотні літ відчуватимуть на собі майбутні покоління.

          Першими удар атомної стихії на себе прийняли працівники воєнізованої пожежної частини атомної станції. Так, вони першими опинилися у самому пеклі смертельної радіації. Це було рівнозначно самогубству. 

                  Їх було 50 – молодих, дужих пожежників. Усі до одного вони з честю виконали свій службовий і громадянський обов'язок.  Земля була на грані вселенської катастрофи. Якби тоді вогонь не зупинили, вибухнули б ще 3 енергоблоки.

 Наша пам'ять і пам'ять багатьох поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року. Нині в Україні склалася важка  ситуація. настав час усій громаді бити на сполох, рятувати своє майбутнє, майбутнє своєї нації!

 25 квітня,ми в своїй бібліотеці провели годину - реквієм: "Тривожні дзвони Чорнобиля", де згадали ці трагічні моменти нашої історії,  вшанували учасників ліквідації наслідків аварії  . 

 Також переглянули кадри  з документального фільму: "Чорнобиль.Загублений світ"  

                                

 Чорнобиль — це не тільки історія, це наше життя. Усвідомлюємо ми це чи ні, бажаємо цього чи ні, але він даватиметься взнаки й через 400 років. Пам'ятаймо ж про це, та не робімо нових помилок.

                             

                                                                          Чи знаєш, ти світе,

                                                                          Як сиво ридає полин,

                                                                          Як тяжко, як тужно,

                                                                          Моєму народу болить.

                                                                                           (Б.Олійник)

                       ЧОРНОБИЛЬ В НАШИХ 

                              СЕРЦЯХ.

На Чорнобиль журавлі летіли

                                           На Чорнобиль журавлі летіли,
                                           З вирію вертались навесні,
                                           Як сніжниця попелище   біле                                                                                                            Розвівалось в рідній стороні.

                                           Там згоріли гнізда,  гніздечка,                                     
                                             Поржавіла хвоя і трава,
                                           Журавлина крихітна вервечка
                                           Напиналась, наче тятева.

                                           Не було ні стогону, ні крику,
                                           Тільки пошум виморених  крил.                                                                                                     Журавлі несли печаль велику,
                                           Наче тінь невидимих могил.   

                                           Не спинились птиці на кордоні,
                                           Де всякає атом у пісок.                                         
                                            І дивився батько з-під долоні,
                                           І ридала мати в небеса.                                                                                                                                                                                                                                             Д.Павличко

          26 квітня 1986 року. Чорною та гіркою увійшла ця дата в історію людства.

Ось вже 28 років ця невигойна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдає шкоди здоров’ю мільйонів українців. Наслідки чорнобильської трагедії ще сотні літ відчуватимуть на собі майбутні покоління.

          Першими удар атомної стихії на себе прийняли працівники воєнізованої пожежної частини атомної станції. Так, вони першими опинилися у самому пеклі смертельної радіації. Це було рівнозначно самогубству. 

                  Їх було 50 – молодих, дужих пожежників. Усі до одного вони з честю виконали свій службовий і громадянський обов'язок.  Земля була на грані вселенської катастрофи. Якби тоді вогонь не зупинили, вибухнули б ще 3 енергоблоки.

 Наша пам'ять і пам'ять багатьох поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року. Нині в Україні склалася важка  ситуація. настав час усій громаді бити на сполох, рятувати своє майбутнє, майбутнє своєї нації!

 25 квітня,ми в своїй бібліотеці провели годину - реквієм: "Тривожні дзвони Чорнобиля", де згадали ці трагічні моменти нашої історії,  вшанували учасників ліквідації наслідків аварії  . 

 Також переглянули кадри  з документального фільму: "Чорнобиль.Загублений світ"  

                                

 Чорнобиль — це не тільки історія, це наше життя. Усвідомлюємо ми це чи ні, бажаємо цього чи ні, але він даватиметься взнаки й через 400 років. Пам'ятаймо ж про це, та не робімо нових помилок.

                             

                                                                          Чи знаєш, ти світе,

                                                                          Як сиво ридає полин,

                                                                          Як тяжко, як тужно,

                                                                          Моєму народу болить.

                                                                                           (Б.Олійник)

                          ВЕЛИКОДНІ ЗУСТРІЧІ

           Великдень – означає великий день, який наступає після весняного рівнодення.

Писанка – головний атрибут великоднього свячення. Саме зі споживання освяченого яйця-писанки розпочинають Великодню трапезу. У великій урочистості, зі святістю, з молитвами-заклинаннями жінки приступали до цього священнодійства – писали на яйцях.
 Саме в ці перед Великодні дні в нашій бібліотеці ми проводили Великодні зустрічі "Задзвонив Воскреслий дзвін". Під час проведення були представленні Інтернет- уроки писанкарства.  І всі бажаючі мали можливість попробувати навчитись виготовити писанки.

 Свято Пасхи недалечко, 

Люди звичай бережуть, –

Розмальовують яєчка, Пишні пасочки печуть.

Саме з яйцем наші предки ототожнювали Всесвіт, яке символізує праоснову і є тим єдиним цілим, з якого походить небо і земля, а з середини (жовтка) виникає сонце. 

Українська писанка – свідок багатьох тисячоліть нашої культури, нашої тотальної писемності (адже писанки писали мало не в кожній хаті), нашої мови так, як  українська мова – це не тільки засіб спілкування з людьми, але й засіб спілкування з Богом – молитва. Чи знайдете щось подібне в інших мовах? 

                          ВЕЛИКОДНІ ЗУСТРІЧІ

           Великдень – означає великий день, який наступає після весняного рівнодення.

Писанка – головний атрибут великоднього свячення. Саме зі споживання освяченого яйця-писанки розпочинають Великодню трапезу. У великій урочистості, зі святістю, з молитвами-заклинаннями жінки приступали до цього священнодійства – писали на яйцях.
 Саме в ці перед Великодні дні в нашій бібліотеці ми проводили Великодні зустрічі "Задзвонив Воскреслий дзвін". Під час проведення були представленні Інтернет- уроки писанкарства.  І всі бажаючі мали можливість попробувати навчитись виготовити писанки.

 Свято Пасхи недалечко, 

Люди звичай бережуть, –

Розмальовують яєчка, Пишні пасочки печуть.

Саме з яйцем наші предки ототожнювали Всесвіт, яке символізує праоснову і є тим єдиним цілим, з якого походить небо і земля, а з середини (жовтка) виникає сонце. 

Українська писанка – свідок багатьох тисячоліть нашої культури, нашої тотальної писемності (адже писанки писали мало не в кожній хаті), нашої мови так, як  українська мова – це не тільки засіб спілкування з людьми, але й засіб спілкування з Богом – молитва. Чи знайдете щось подібне в інших мовах?