Пісенне село

 На передодні Різдвяного посту в приміщенні приміщені будинку культури відбулися українські вечорниці. На цей захід зібралися  прихильники пісні, традицій  нашого українського роду. Як годиться, традиційно, до початку вечора була прочитана Молитва.  Заздалегідь, в нашій бібліотеці була об лаштована краєзнавча виставка, підготували необхідні матеріали, об лаштунки.

Атмосфера вечора надихнула на творчість.
Слухали  цікаві розповіді про давні часи, про звичаї, обряди. Весь вечір лунали жарти, гумор,  відомі  та маловідомі старовинні пісні. Частували всіх смачними варениками, узваром та пампушками.

Всі присутні були задоволенні від проведення масового заходу, та на закінчення виступила вчителька нашої школи подякувала за пісню, за жарти та   повіншувала всіх такими словами:

 «Хай ваша хата буде багата,
І хлібом, і сіллю, і великим добром,
І дітьми хорошими, й добрим здоров’ям,
І піснею, і злагодою, і сімейним теплом!»

                             "Україна памятає, світ визнає"

Третій тиждень листопада кожного року в нашій країні --- поминальний по жертвах імперських насильств над українцями, в тому числі і Голодомору 1932-1933 рр. 27 листопада в день пам’яті кожен свідомий українець, запалить на підвіконні свою свічку пам’яті, щоб її бачили зорі – душі померлих.

 Їх ніхто вже не запалить. Свіча мільйонів замордованих голодною смертю погасла в далекому 1933. Ми ж з вами можемо запалити свічку тільки для світлої пам’яті і щоб зігрілися душі убієнних голодом та політичними репресіями.

 На вшанування жертв голодоморів у бібліотеці проведено вечір пам'яті жертв голодомору проведено «Збудуємо пам'ять негаснучий Собор», облаштовано книжкову виставку: «Ти кажеш не було голодомору».

В центрі селища провели поминальну панахиду.

Українська держава пам'ять померлих голодною смертю відзначила випуском фоліанта « Національна книга пам’яті», куди занесені невідомі імена замордованих голодом.
Свої Книги пам’яті про померлих голодною смертю земляків, випускає кожна область України.
Бо, вічна пам'ять – святий урок для нащадків невинно убієнних. А забуття – заповіт для катівських нащадків.

Тож схилімося в скорботному доземному уклоні перед пам’яттю жертв страшного голодомору і нехай мертві не судять нас живих за черствість душ. І нехай навіть запізнілими дзвонами, але покличемо мільйони людських душ, щоб вписати їх в історію пам’яті. Бо пам'ять – нескінченна книга, у якій записано все: і життя людини І життя країни.

На нашому столі присутній і хліб і зерно . Зерно. Як символ життя і перемоги над молохом голоду, а хліб для того , щоб причаститися ним , як безцінним Божим даром та пом’янути душі загиблих людей, які помирали з думкою про цей святий скарб – шматочок хліба…