Без коріння роду не цвісти.

З нагоди відзначення 70-ї річниці з початку депортації українського населення з Польщі  в нашій бібліотеці відбувся вечорі-реквіємі "Без коріння роду не цвісти".

Він  розпочався із виконання Державного гімну України. Хвилиною мовчання вшанували пам'ять героїчно загиблих лемків, воїнів УПА, а також усіх, хто, захищаючи свободу нашої держави, загинув на Майдані та в зоні проведення АТО.

На місцевому цвинтарі біля  пам’ятного Хреста про виселення відбулася поминальна панахида.

Примусове виселення 700 тис. українців з їхніх етнічних земель у складі Польської Народної Республіки відбувалося у 1944–1951 рр.. Цілеспрямована політика Польської держави та діяльність польських шовіністичних організацій призвели до руйнування історичних та культурних цінностей Лемківщини, Холмщини, Підляшшя, Надсяння, поставили під загрозу знищення цілі етнографічні групи українського народу.

У пам'ять про ці трагічні дні у бібліотеці постійно діє виставка - пам’ять «І біль, і пам'ять -  крізь віки».

Минуло 70 років від початку виселення українського народу з території Польщі… Не дивлячись на те, що радянська імперія поставила собі за мету  перемолоти, знищити усе самобутнє, лемківській культурі вдалося не лише вижити, а й зберегти свою автентичність, звичаї та мову.

 

Сьогодні ж на східному фронті українці, в тому числі і нащадки тих, кого депортували, продовжують боронити своє право бути незалежними та жити у вільній державі

Лемки за весь історичний процес ніколи не зганьбили свій народ. На початку ХХ століття у бою під Крутами загинуло двоє лемків, через 100 років уже на Майдані своє життя за Україну поклали Назар Войтович та Володимир Жеребний зі Львова. Десятки наших краян ще сьогодні воюють на Сході.

Наш славний народ споконвіку боровся за свою свободу та волю на власній землі. Ми повинні пам'ятати усіх герої, які віддали своє життя у цій боротьбі, тому що, як сказав В.А. Сухомлинський, у кого немає в душі минулого, у того не може бути й майбутнього.

                   Герої не вмирають

Ми збережем сімю нашу єдину.

Небесна Сотня буде вічно жить!

Хай наші діти, правнуки і внуки-
Всі пам’ятають цю криваву лють…

 

Як же треба було любити Батьківщину, щоб покинути свою домівку, роботу, люблячу родину, а на сам перед рятувати суверенітет і незалежність України від розколу.

Та не всім судилось вижити в ці важкі для нашої неньки України часи.

Уже вдруге жителі нашого селища зі сльозами на очах і великим болем у серці зустрічали Героїв , яких перевозили через наше селище.

Вони віддали своє молоде життя за наш мир і спокій. Дорогою ціною розплачувались наші юнаки за все… А ціною було життя. Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати у молодому віці, коли ще тільки починається життя.

Саме ці події надихнули нас до проведення в нашій бібліотеці вечора - памяті: «Герої не вмирають».

Під час проведення цього заходу ми згадали героїв Небесної Сотні, та Героїв які загинули на сході України. Пам’ять  про загиблих ми вшанували хвилиною мовчання.

Демонстрували Інтернет – відео про ці жахливі для нашої держави події. Ознайомили присутніх з виставкою «Мамо, я повернуся весною», яку було облаштовано ще у лютому місяці. Та на превеликий жаль ця виставка поповнюється ще до сьогодні. Поезія, яка звучала цього вечора присвячена цим подіям,була написала не поетами, а звичайними людьми, яких серця переповнені болем, та криком душі від жахливих подій сьогодення. Ці вірші  не залишили байдужими ні одного з присутніх.

Всі люди земної кулі хочуть жити в мирі, та спокої. Це найбільша мрія і Українців.
На завершення вечора звучав такий вірш:

Плач Україно!

Хороним Героїв..
Тих, хто прожив..
І лише починав..

Плач Україно!

Хороним найкращих –
Тих, хто наш Мир
Своїм тілом закрив…
Плач україно!

Молись Україно!
Встань Україно!
Ми вже стали інші-
Снайперська куля

У кожному з нас…
Східні і Західна – ВІЧНОЄДИНА
Нас не розділить
-«Стріляти!» - наказ.

 

            Щаслива родина - багата Україна!!!

Щаслива родина – багата Україна -
Відомо це кожному з нас,
Тож дбайте завжди про свою ви родину
Пильнуйте про це повсякчас.

Міцна родина, віра в Бога, повага до батька й матері - споконвічні цінності українського народу. Якщо глибше, то сім'я - це те, з чого складається держава. І та країна буде сильною та економічно процвітаючою, де стабільні сім'ї. Треба укріплювати престиж справжніх відносин у сім'ї,навчати молодь брати на себе відповідальність, щоб діти виховувались у повних сім'ях, зігріті любов'ю батьків.

 Саме про це йшлася мова у масовому заході проведеному в нашій  бібліотеці . Також ми  звернули увагу на проблеми, з якими стикаються сім'ї в сучасному світі, і обговорюючи їх найти можливий вихід з тієї чи іншої  ситуації.

 Щаслива сім'я - це не тільки наше право, це насамперед наш обов'язок перед дітьми та перед наступними поколіннями. 

То ж бажаємо всім нашим користувачам, щоб ваша сім'я була міцною, щоб випробовування або негаразди, що інколи з'являються на шляху, не зашкодили вам, а зробили вашу сім'ю ще більш згуртованою, сильною та успішною.

Твоя Улюблена казка

Твоя Улюблена казка

                       ЧОРНОБИЛЬ В НАШИХ 

                              СЕРЦЯХ.

На Чорнобиль журавлі летіли

                                           На Чорнобиль журавлі летіли,
                                           З вирію вертались навесні,
                                           Як сніжниця попелище   біле                                                                                                            Розвівалось в рідній стороні.

                                           Там згоріли гнізда,  гніздечка,                                     
                                             Поржавіла хвоя і трава,
                                           Журавлина крихітна вервечка
                                           Напиналась, наче тятева.

                                           Не було ні стогону, ні крику,
                                           Тільки пошум виморених  крил.                                                                                                     Журавлі несли печаль велику,
                                           Наче тінь невидимих могил.   

                                           Не спинились птиці на кордоні,
                                           Де всякає атом у пісок.                                         
                                            І дивився батько з-під долоні,
                                           І ридала мати в небеса.                                                                                                                                                                                                                                             Д.Павличко

          26 квітня 1986 року. Чорною та гіркою увійшла ця дата в історію людства.

Ось вже 28 років ця невигойна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдає шкоди здоров’ю мільйонів українців. Наслідки чорнобильської трагедії ще сотні літ відчуватимуть на собі майбутні покоління.

          Першими удар атомної стихії на себе прийняли працівники воєнізованої пожежної частини атомної станції. Так, вони першими опинилися у самому пеклі смертельної радіації. Це було рівнозначно самогубству. 

                  Їх було 50 – молодих, дужих пожежників. Усі до одного вони з честю виконали свій службовий і громадянський обов'язок.  Земля була на грані вселенської катастрофи. Якби тоді вогонь не зупинили, вибухнули б ще 3 енергоблоки.

 Наша пам'ять і пам'ять багатьох поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року. Нині в Україні склалася важка  ситуація. настав час усій громаді бити на сполох, рятувати своє майбутнє, майбутнє своєї нації!

 25 квітня,ми в своїй бібліотеці провели годину - реквієм: "Тривожні дзвони Чорнобиля", де згадали ці трагічні моменти нашої історії,  вшанували учасників ліквідації наслідків аварії  . 

 Також переглянули кадри  з документального фільму: "Чорнобиль.Загублений світ"  

                                

 Чорнобиль — це не тільки історія, це наше життя. Усвідомлюємо ми це чи ні, бажаємо цього чи ні, але він даватиметься взнаки й через 400 років. Пам'ятаймо ж про це, та не робімо нових помилок.

                             

                                                                          Чи знаєш, ти світе,

                                                                          Як сиво ридає полин,

                                                                          Як тяжко, як тужно,

                                                                          Моєму народу болить.

                                                                                           (Б.Олійник)

                       ЧОРНОБИЛЬ В НАШИХ 

                              СЕРЦЯХ.

На Чорнобиль журавлі летіли

                                           На Чорнобиль журавлі летіли,
                                           З вирію вертались навесні,
                                           Як сніжниця попелище   біле                                                                                                            Розвівалось в рідній стороні.

                                           Там згоріли гнізда,  гніздечка,                                     
                                             Поржавіла хвоя і трава,
                                           Журавлина крихітна вервечка
                                           Напиналась, наче тятева.

                                           Не було ні стогону, ні крику,
                                           Тільки пошум виморених  крил.                                                                                                     Журавлі несли печаль велику,
                                           Наче тінь невидимих могил.   

                                           Не спинились птиці на кордоні,
                                           Де всякає атом у пісок.                                         
                                            І дивився батько з-під долоні,
                                           І ридала мати в небеса.                                                                                                                                                                                                                                             Д.Павличко

          26 квітня 1986 року. Чорною та гіркою увійшла ця дата в історію людства.

Ось вже 28 років ця невигойна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдає шкоди здоров’ю мільйонів українців. Наслідки чорнобильської трагедії ще сотні літ відчуватимуть на собі майбутні покоління.

          Першими удар атомної стихії на себе прийняли працівники воєнізованої пожежної частини атомної станції. Так, вони першими опинилися у самому пеклі смертельної радіації. Це було рівнозначно самогубству. 

                  Їх було 50 – молодих, дужих пожежників. Усі до одного вони з честю виконали свій службовий і громадянський обов'язок.  Земля була на грані вселенської катастрофи. Якби тоді вогонь не зупинили, вибухнули б ще 3 енергоблоки.

 Наша пам'ять і пам'ять багатьох поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року. Нині в Україні склалася важка  ситуація. настав час усій громаді бити на сполох, рятувати своє майбутнє, майбутнє своєї нації!

 25 квітня,ми в своїй бібліотеці провели годину - реквієм: "Тривожні дзвони Чорнобиля", де згадали ці трагічні моменти нашої історії,  вшанували учасників ліквідації наслідків аварії  . 

 Також переглянули кадри  з документального фільму: "Чорнобиль.Загублений світ"  

                                

 Чорнобиль — це не тільки історія, це наше життя. Усвідомлюємо ми це чи ні, бажаємо цього чи ні, але він даватиметься взнаки й через 400 років. Пам'ятаймо ж про це, та не робімо нових помилок.

                             

                                                                          Чи знаєш, ти світе,

                                                                          Як сиво ридає полин,

                                                                          Як тяжко, як тужно,

                                                                          Моєму народу болить.

                                                                                           (Б.Олійник)