ПАМ'ЯТЬ НЕ СТЕРТИ РОКАМИ

Мовчати про це не можна, не сила,

Від спогадів кров аж холоне у жилах.

Вмирали діти і немовлята,Старі бабусі й вродливі дівчата,Вмирали села. Зникали птиці.


20 листопада в нашій бібліотеці  відбувся вечір пам'яті жертв голодомору "Збудуємо пам'яті негаснучий собор".

 Ми вшанували пам'ять жертв Голодомору 1932 – 1933 років. Кожен із нас ще раз переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок – Голодомор , який призвів до небачених безневинних жертв.

                                                                                         Пекельні цифри і слова
                                                                                         У серце б’ють, неначе молот,
                                                                                         Немов прокляття ожива,
                                                                                         Роки ті чорні, голод…голод…

 Пам'ять - нескінчена книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. 

Сьогодні – час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам'ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію на догоду диктаторові чи скороминущому ідеологічному божкові. Але з пам'яттю народу нічого не вдієш.

      СВІДЧЕННЯ БОЛЮ І КРИВДИ

                                                            Лемківщино моя, Лемківщино

                                                            Краю мій, ти дорогий.

                                                            Зруйнували  тебе безневинно,

                                                            Але в серці моїм ти живий!

           Трагічна дата виселення українського населення з Леківщини, Надсяння, Холмщини зібрала нас в бібліотеку для проведення вечора - спогаду "Леківщино - ти у серці моїм". Відзначення цієї сумної дати розпочалося відправою поминальної панахиди біля символічного Хреста,а наш вечір з спогадів очевидців Куляна І., Ющак Г. 

Пригадували вони історію страшного переселення. Коли  родини вигнали з їх будинків, змусили покинути мальовничу красу лісів, полів, намолені церкви.  Змусили могили покинути  могили своїх предків, більшість з яких сьогодні знищені. Але на  жаль   історія повторюється. 

                                                        Не скорилась Лемківщина

                                                        В битвах за свободу,
                                                        Знов встає буремна сила
                                                        Рідного народу

Сьогодні ми маємо подібну ситуацію на Сході країни.  

70 років тому відбулося депортація українців з їхніх етнічних земель. Це трагічна історія українського народу. Його намагались винищити упродовж століть, але він себе зберіг.Отже на прикладі лемків ми маємо пережити війну на Сході та процес переселення. Ми не дозволимо сучасним переселенцям забути, що ми українці, огортаючи  їх добротою і любов'ю. 

Шануймося, єднаймося та будьмо,

Тримаймося родиною стебла.

Забудьмо чвари і себе не гудьмо.

Доволі нас упало із сідла.

Братаймося від серця і до серця,

І з друзями ділімо хліб і сіль.

А хто на нашу дружбу замахнеться

Ми вибухнемо гнівом звідусіль.

   Гуртуємося разом, щоб перемогти новітнього ворога та не допустити нових етнічних чисток уже у третьому тисячолітті.

            

          З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНО!!!

Тобі найкраща перлино
Моїх розбуджених надій 
Тобі, що звешся Україна,
І в цей життєвий буревій.

У барвистих вишиванках,  з патріотизмом у душі 22 серпня жителі нашого селища поспішали в бібліотеку на літературний вечір "Моя Україно - ти гордість моя".

Цей захід був присвячений пам'яті Героїв, загиблих за незалежність нашої держави і тим Героям, які і досі захищають нашу державу від ворога.  Неважливо де ти проживаєш, твоє серце і любов має бути там де твоя душа, твоя держава. 

Незалежно від віросповідання, національності у цей день нас об'єднав один синьо - жовтий прапор.

Хай живе ненька Україна,  а ми як і наші пращурі будемо боротися за її незалежність, і розквітне наша нація у наших нащадках, пам'ятаймо про це, що  Герої Незалежної Країни - 
це гасло вільної людини.

                        «Можна все на світі обирати сину..»                      

День Збройних сил України - це мужності й геройства свято.

І ми вклоняємося тим, хто літ тому назад багато

І тим, хто нині з автоматом нам спокій береже і захища

Мене і маму, і сестру, і брата і велику нашу всю родину –

Рідну, вільну Україну!!!

До Дня Збройних Сил України ми провели історичну годину «Можна все на світі обирати сину..». Запрошена представник військкомату  Черевата О.Н., яка розповіла присутнім про стан Збройних Сил України на сучасному етапі і умови прийому на контрактну службу. Привернула увагу юнаків тематична викладка – знайомств  «Ми вам довірили Батьківщину». В якій були представлені  фото наших земляків – учасників АТО. Демонстрували Інтернет – відео.   Наша бібліотека була і є «Пунктом для збору речей та коштів допомоги військовим АТО» з ініціативи Самооборони майдану Тернопільщини. До акції долучилося багато щедрих душею і серцем  містян, працівників і читачів бібліотеки. Молодші користувачі нашої бібліотеки малювали малюнки, писали листи адресовані бійцям. Бібліотекарі нашої бібліотеки також приєднались до цієї акції.

Не схилили голови, душі не скорили

У ярмі чужому не схотіли жити

Гордість українців в світі не згубили

Вірити навчились і Бога любити

Будь же гідний, хлопче, пам'яті такої

Знай, що Батьківщину треба захищати

І в час небезпеки, як хоробрий воїн

Відзовись, як кличе Україна мати!

Пісенне село

 На передодні Різдвяного посту в приміщенні приміщені будинку культури відбулися українські вечорниці. На цей захід зібралися  прихильники пісні, традицій  нашого українського роду. Як годиться, традиційно, до початку вечора була прочитана Молитва.  Заздалегідь, в нашій бібліотеці була об лаштована краєзнавча виставка, підготували необхідні матеріали, об лаштунки.

Атмосфера вечора надихнула на творчість.
Слухали  цікаві розповіді про давні часи, про звичаї, обряди. Весь вечір лунали жарти, гумор,  відомі  та маловідомі старовинні пісні. Частували всіх смачними варениками, узваром та пампушками.

Всі присутні були задоволенні від проведення масового заходу, та на закінчення виступила вчителька нашої школи подякувала за пісню, за жарти та   повіншувала всіх такими словами:

 «Хай ваша хата буде багата,
І хлібом, і сіллю, і великим добром,
І дітьми хорошими, й добрим здоров’ям,
І піснею, і злагодою, і сімейним теплом!»

                             "Україна памятає, світ визнає"

Третій тиждень листопада кожного року в нашій країні --- поминальний по жертвах імперських насильств над українцями, в тому числі і Голодомору 1932-1933 рр. 27 листопада в день пам’яті кожен свідомий українець, запалить на підвіконні свою свічку пам’яті, щоб її бачили зорі – душі померлих.

 Їх ніхто вже не запалить. Свіча мільйонів замордованих голодною смертю погасла в далекому 1933. Ми ж з вами можемо запалити свічку тільки для світлої пам’яті і щоб зігрілися душі убієнних голодом та політичними репресіями.

 На вшанування жертв голодоморів у бібліотеці проведено вечір пам'яті жертв голодомору проведено «Збудуємо пам'ять негаснучий Собор», облаштовано книжкову виставку: «Ти кажеш не було голодомору».

В центрі селища провели поминальну панахиду.

Українська держава пам'ять померлих голодною смертю відзначила випуском фоліанта « Національна книга пам’яті», куди занесені невідомі імена замордованих голодом.
Свої Книги пам’яті про померлих голодною смертю земляків, випускає кожна область України.
Бо, вічна пам'ять – святий урок для нащадків невинно убієнних. А забуття – заповіт для катівських нащадків.

Тож схилімося в скорботному доземному уклоні перед пам’яттю жертв страшного голодомору і нехай мертві не судять нас живих за черствість душ. І нехай навіть запізнілими дзвонами, але покличемо мільйони людських душ, щоб вписати їх в історію пам’яті. Бо пам'ять – нескінченна книга, у якій записано все: і життя людини І життя країни.

На нашому столі присутній і хліб і зерно . Зерно. Як символ життя і перемоги над молохом голоду, а хліб для того , щоб причаститися ним , як безцінним Божим даром та пом’янути душі загиблих людей, які помирали з думкою про цей святий скарб – шматочок хліба…

             

                          Без коріння роду не цвісти.

З нагоди відзначення 70-ї річниці з початку депортації українського населення з Польщі  в нашій бібліотеці відбувся вечорі-реквіємі "Без коріння роду не цвісти".

Він  розпочався із виконання Державного гімну України. Хвилиною мовчання вшанували пам'ять героїчно загиблих лемків, воїнів УПА, а також усіх, хто, захищаючи свободу нашої держави, загинув на Майдані та в зоні проведення АТО.

На місцевому цвинтарі біля  пам’ятного Хреста про виселення відбулася поминальна панахида.

Примусове виселення 700 тис. українців з їхніх етнічних земель у складі Польської Народної Республіки відбувалося у 1944–1951 рр.. Цілеспрямована політика Польської держави та діяльність польських шовіністичних організацій призвели до руйнування історичних та культурних цінностей Лемківщини, Холмщини, Підляшшя, Надсяння, поставили під загрозу знищення цілі етнографічні групи українського народу.

У пам'ять про ці трагічні дні у бібліотеці постійно діє виставка - пам’ять «І біль, і пам'ять -  крізь віки».

Минуло 70 років від початку виселення українського народу з території Польщі… Не дивлячись на те, що радянська імперія поставила собі за мету  перемолоти, знищити усе самобутнє, лемківській культурі вдалося не лише вижити, а й зберегти свою автентичність, звичаї та мову.

 

Сьогодні ж на східному фронті українці, в тому числі і нащадки тих, кого депортували, продовжують боронити своє право бути незалежними та жити у вільній державі

Лемки за весь історичний процес ніколи не зганьбили свій народ. На початку ХХ століття у бою під Крутами загинуло двоє лемків, через 100 років уже на Майдані своє життя за Україну поклали Назар Войтович та Володимир Жеребний зі Львова. Десятки наших краян ще сьогодні воюють на Сході.

Наш славний народ споконвіку боровся за свою свободу та волю на власній землі. Ми повинні пам'ятати усіх герої, які віддали своє життя у цій боротьбі, тому що, як сказав В.А. Сухомлинський, у кого немає в душі минулого, у того не може бути й майбутнього.